Разом із пробудженням природи від зимового сну починаєтьсяцикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. Справжнійприхід веснипов'язувавсяз появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо.
Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи(14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори,«тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.
Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами -веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство
МАСЛЯНА(Масниці, Масляниця, сир на неділя)– давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого – початок березня за ст. ст.), проте вона так і не на була релігійного змісту. На Україні масляна не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-російських областях. Але й тут дорослі та молодь катались на конях, ходили в гості, влаштовували бенкети у складчину. В деяких місцевостях масляна зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія), відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки) – відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами – купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
БЛАГОВІЩЕННЯ– важлива віха землеробського календаря українців. До цього свята (25 березня) лелеки звичайно прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж "турбувати" землю вважалося великим гріхом. Зі святом Благовіщення перегукується свято Здвиження (Воздвиження Чесного Хреста) коли, за повір'ями, всі гади ховалися під землю, а птахи відлітали у вирій.
ЮРІЯ(Юра)– стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку виганяли худобу в полена Юрову росу,яка, за повір'ями, мала чудодійну силу. На Закарпатті, виганяю чи корів, одягали на них вінки з квітів,щоб корова була парадна для Юрія.Господарі ворожили про здоров'я худоби, запалювали на ніч у хлівах свічки, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, щоб захистити їх від нечистої сили, а також від хижаків. Свято мало й важливе аграрне значення: на Юрія обов'язково спостерігали за станом прорості. Вважалося, що колина Юрасховається у житі кура,буде хороший врожай. Побутував звичай кидати в озимину кістку від м'ясної страви (частіше – великоднього поросяти). Виходячи дивитися на жито, качалися по ньому, що мало принести добрий врожай. Дівчата качали крашанки у полі й там закопували їх до початку жнив. В уявленнях українців Юрій виступав також подавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів. Цього дня співали спеціальних пісень, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнути землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо.
ВЕЛИКДЕНЬ(Паска)– найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи. У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо. За тиждень до Великодня, увербну (лозову) неділю,зцеркви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. Настрасний (чистий) четверкожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи на неділю. Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. Багатим був репертуар традиційних великодніх ігор. Діти залюбки грали уцоканьє –биття яєць: той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубочі ігри(бити лупака, піп, чорт,харлай, шила бити, кашу варити, довгої лозита ін.) являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. У дівочих іграх(шум, жельман, кострубонька, мак,кривий танець, вербова дощечката ін.) випробовувалися художні здібності учасниць – вміння танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених. У весняному циклі значне місце займали обряди, пов'язані з культом предків. Померлих родичів провідували, як правило, у першу неділю після Великодня(проводи, гробки).На кладовище несли паски, яйця, інші страви й обідали прямо на могилах. Подекуди пов'язували рушники на хрестах. У цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню "за упокій душі". Ця традиція побутує й сьогодні.
ПИСАНКИ(крашанки, галунки)–фарбовані або орнаментовані курячі яйця. Здавна використовувались як обрядові атрибути, оскільки яйце вважалося символом життя. Виготовлення писанок пов'язувалося з дохристиянськими традиціями зустрічі весни, пізніше – з Великоднем. Поступово втративши своє релігійно-магічне вмотивування, звичай набув суто естетичного значення. Писанки – яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожний етнографічний регіон України (Поділля, Полісся, Закарпаття, Гуцульщина та ін.) має специфічні орнаментальні мотиви писанок і кольорову гаму їх прикрашення.
ЗІЛЬНИЦЬКИЙ ОБРЯДбув пов'язаний із збиранням лікувальних трав(зілля)і приурочувався до дня Симона Зілота (10 травня ). Участь у ньому брали лише баби й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні, жінки смажили яєшню, варили вареники, готували інші страви та гуртом йшли до лісу збирати цілющі квіти і трави: золототисячник, череду, ромашку, ведмеже вухо, полин, деревій, п'ятилисник тощо. Зілля намагалися збирати до схід сонця, коли ще не впала роса, і обов'язково потай від чужого ока, промовляючи магічні формули: Святий Авраам на це зілля орав, а Бог садив, а Спас родив, Мати Божа поливала і на поміч це зілля давалата ін. Закінчивши збирання трав, у лісі ж улаштовували колективну трапезу. У деяких місцевостях жінки вибирали поміж себе вдову, яку називали "Симон". Її першою купали у великій діжі, підливаючи туди відвар свіжих лікувальних трав. Потім цю церемонію по черзі повторювали й з усіма іншими. Завершення обряду відзначали спільним застіллям у садку та виконанням "зільницьких" пісень.
.JPG)
